Шенгенська зона у 2025 році відзначає 40 річницю. Система без митного контролю між країнами ЄС з'явилася у 1985 році, тільки тоді налічувала значно менше країн, і тільки європейські, що потім змінилось. Люксембург став місцем підписання цього важливого закону, як можна зрозуміти з назви, у містечку Шенген.
Бартломей Кот, програмний директор Варшавського безпекового форуму з Фонду Казімєжа Пуласького, фахівець у питаннях Німеччини й США, каже, що сорокова річниця підписання Шенгенської угоди, це хороша нагода розглянути, наскільки ефективним є цей механізм і, звісно, наскільки змінилася політика за ці сорок років щодо відкритих кордонів.
«Ми розпочали цей 2025 рік з того факту, що дві нові країни тепер повністю приєдналися до Шенгенської зони, тобто Болгарія та Румунія. Вступ до Євросоюзу не обов’язково означає, що ми відразу потрапляємо в Шенгенську зону. Можна так сказати, що це треба заслужити. Інші країни мають усвідомлювати, що країна, яка приєднується до Шенгенської зони, відкрита до співпраці також у контексті переслідування, наприклад, транскордонних злочинів. Треба, щоби з погляду якості послуг, митного контролю та правил у цій сфері справді була довіра з боку інших країн Шенгену до цієї країни. І Румунія, і Болгарія, можна сказати, лише зараз певною політичною мірою заслужили цю довіру з боку інших країн Шенгенської угоди. Тому, з одного боку, ми маємо розширення, маємо відкриття цієї теми зокрема цього року. З іншого боку, ми повинні, звичайно, звернути увагу на всі проблеми, які сьогодні пов'язані з функціонуванням Шенгенської зони. І вони є результатом поточних політичних тенденцій усередині Європейського Союзу. З одного боку, у нас є громадяни Європейського Союзу. І тут я не бачив конкретних опитувань, але знаю, що поляки часто говорять на цю тему. І часто автоматично звучить відповідь, що найкраще у вступі до Європейського Союзу це те, що немає прикордонного контролю, бо це справді одна з небагатьох відчутних речей, які ми помічаємо щодня, коли думаємо про Європейський Союз і членство в Шенгенській зоні. Я також нагадаю, що ці дві речі не зовсім збігаються. З іншого боку, звичайно, ми маємо сьогодні в Європі дуже політично важливу дискусію щодо міграції й, звичайно, нелегальної міграції. Річ у тім, що такі міграційні рухи відбуваються не тільки й виключно, коли йдеться про перетин кордонів Європейського Союзу, а й у межах країн Європейського Союзу».
Румунія і Болгарія нарешті стали повноправними частинами цієї зони, чекали на це аж 18 років, і от від 1 січня нарешті кордони відкриті, процедури перетину та транспортування легші. Але чому довелось чекати так довго? Останні 2 роки вступ країн до Шенгенського простору блокувала Австрія, і почала робити певні поступки в березні 2024 року. Тоді паспортний контроль скасували для тих, хто перетинає кордон повітрям і морем. Першого січня відбулось повноцінне приєднання і це, на думку експертки Мальвіни Талік з Інституту регіону Дунаю та Центральної Європи, було політичним рішенням.
«Тривалий час багато що вказувало на те, що Болгарія та Румунія відповідають критеріям для вступу до Шенгенської зони. Своє вето на вступ цих країн Австрія пояснювала тим, що найбільша кількість неврегульованих мігрантів потрапляло до них через Болгарію та Румунію. Але це не має фактичного підґрунтя, оскільки Австрія спирається на власні дані від Міністерства внутрішніх справ, проте іншу картинку бачимо в статистиці принаймні від Фронтексу — агентства з охорони зовнішніх кордонів ЄС. Більшість людей мігрують до Австрії фактично через Угорщину та Сербію, тому пояснення Австрії виглядало як політична гра. Натомість і Хорватія приєдналася до Шенгену в той самий час, коли більш-менш Болгарія і Румунія збиралися приєднатися. Тоді таких аргументів щодо міграції не було, не було ніяких проблем, так що це також показує, що тут, однак, політика взяла гору. Це блокування також було вже після російського вторгнення в Україну, і це був не найкращий час для такого роду суперечок і конфліктів, тому що ми, європейці, повинні були скоріше зосередитися на пошуку згоди всередині ЄС, а не на конфліктах через дрібні й, можливо, політичні ігри».
Чекати треба було довго. Також Хорватію прийняли, а румунів і болгар — ні. І це все аж ніяк не сприяло ані хорошим відносинам Болгарії та Румунії з Австрією, ні євроентузіазму серед їхніх суспільств.
«У 2022 році була серйозна дипломатична криза між Румунією та Австрією. І тоді румунське суспільство бойкотувало австрійські продукти, австрійські компанії. Наразі ще не маємо жодного дослідження, яке б показувало, що є якесь значне зростання проєвропейських настроїв у суспільствах після вступу до Шенгенської зони. Просто ще занадто рано, щоб хтось проводив такі дослідження. Проте ми можемо зробити протилежну тезу. Нагадаю, приєднання Болгарії та Румунії мало статися ще у 2011 році. Обидві країни є членами Союзу з 2007 року. Минуло багато часу відтоді, як ці країни виконали всі вимоги у 2011 році. І це було підтверджувала Європейська комісія. Тож вето викликало зростання відчуття несправедливості як у румунському, так і в болгарському суспільствах. Вони відчували, що до них ставляться як до громадян другого сорту. І це також сприяло антиєвропейським настроям. Ми бачимо це на прикладі останніх президентських виборів в Румунії. Коли Калін Джорджеску виграв перший тур і був фаворитом другого туру, який, зрештою, не відбувся. Ми це бачимо в зростанні сили націоналістичних партій в парламенті. В болгарському парламенті теж зростає вплив антиєвропейських і проросійських партій. Тут, звичайно, не можна поставити таке чітке рівняння, що недопуск до Шенгену сприяє укріпленню партії «АУР» в Румунії або "Партії відродження" в Болгарії. З іншого боку, це, безумовно, посприяло наративу, що західні партнери ставляться до нас — румунів і болгар — несправедливо. І тому ми повинні зайняти більш рішучу позицію стосовно них, як це роблять ці націоналістичні партії», — пояснив аналітик Польського інституту Міжнародних справ Якуб Пєньковський.
Якщо вже згадали про євроскептицизм, то цікаво, що євроскептична Угорщина певним чином посприяла долученню Болгарії та Румунії до простору Шенген. Це називають одним з найвагоміших досягнень головування Угорщини в Раді ЄС, яке от якраз добігло кінця. Тепер головує в Раді ЄС Польща наступні 6 місяців.
Угорщина проводила розмови з австрійськими посадовцями, переконуючи їх зняти вето. Доволі незвичне амплуа Угорщини, яка сама зазвичай не гребує тим, щоби накласти вето на важливі для ЄС рішення. Позиція Угорщини незвична тільки на перший погляд. Якуб Пєньковський каже, що Угорщина таку політику веде віддавна і цю мету мала й до головування в ЄС.
«Угорщина весь час наполягала на членстві Румунії та Болгарії з тієї простої причини, що Румунія є їхнім сусідом, тому цей румунсько-угорський кордон до цього часу був зовнішнім кордоном Шенгенської зони. Це перешкоджало торгівлі Угорщини з південною Європою. Крім того, ми повинні пам'ятати, що в Румунії є дуже велика угорська меншина, тому ці міжлюдські контакти також було складніше підтримувати. Отже, Угорщина наполягала на цьому не тільки під час останнього головування, але загалом від початку всього процесу вступу до зони Шенген Румунії та Болгарії. Другою такою країною, яка дуже наполягала на цьому, була Греція, тому що через Болгарію і Румунію проходить єдиний сухопутний шлях, який з'єднує Грецію, що є частиною Шенгенської зони, з іншими країнами цього простору. Так сталося, що це рішення ухвалили під час угорського головування. Ми були особливо стурбовані угорським головуванням через антиєвропейську та проросійську позицію Угорщини в останні роки. Проте Угорщина займалася питанням долучення Румунії та Болгарії до Шенгену протягом тривалого часу, адже це було в її інтересах. Це питання було остаточно закрите під час угорського головування, і тут ми повинні визнати, що Угорщина відіграла виключно позитивну роль».
Тут теж важливо й інтереси самих Румунії та Болгарії підкреслити, бо зона Шенген непогано докладається до економічного розвитку.
«Румунсько-угорський кордон щороку перетинало 2 мільйони 600 тисяч вантажівок, кожна з яких мала довго чекати на оформлення. А румунсько-болгарський кордон перетинає 2 мільйони транспортних засобів, тобто це величезні обсяги. Тож завдяки цьому приєднанню до простору Шенгену додаткових витрат не буде. Також в Румунії, за оцінками, близько на ВВП може зрости на 2 відсоткових пункти на рік. А в Болгарії можливий зріст на рівні близько однин відсотковий пункт. І я також наведу ще один показник, щороку через те, що Румунія була поза Шенгенською зоною, Румунія втрачала 2,4 мільярда євро. Це за оцінками Європейського економічного і соціального комітету, дорадчого органу ЄС. Болгарія втрачала понад 800 мільйонів євро. Це були лише витрати на очікування на кордоні й витрати на затримки. І покращення економічної ситуації повинно вплинути на політичне життя. Приєднання Румунії та Болгарії до Шенгену важливе в цьому символічному вимірі. Бо в той самий час ми чуємо про те, що в Шенгенській зоні існує криза, що окремі країни, наприклад, Німеччина, Австрія і Данія, періодично закривають свої кордони або, краще сказати, відновлюють над ними контроль всередині Шенгенської зони», — підкреслив Якуб Пєньковський.
Бартломєй Кот, програмний директор Варшавськогобезпекового форуму з Фонду Казімєжа Пуласького звернув увагу на те, що спроби канцлера Німеччини Шольца боротися з міграційною кризою через посилений контроль на кордонах, також є наслідком спроби догодити електорату, але водночас відповіддю на попередню політику Ангели Меркель, яка передбачала максимальне прийняття мігрантів. Також, за словами експерта, наратив про кордони може використовувати російська пропаганда, щоби показати відсутність союзницької солідарності між європейськими країнами. Проте протидія є.
«Протидія такій дезінформації — це адекватне поінформування громадськості, чому такий контроль було запроваджено. Це також солідарність між союзниками та взаємна відкритість у розмовах. І мені здається, що це головне звинувачення, яке в якийсь момент польський уряд висунув уряду Шольца. Не стільки те, що такий контроль був запроваджений, а що він був зроблений неналежним чином і попередньо не було консультацій із польською стороною. І це не лише може прислужитися побудові пропагандистських наративів, і росіяни можуть це зробити, але це також яскравий приклад повідомлення громадянам обох країн, що між цими країнами відбувається щось погане. Навіть не факт запровадження контролю, а відсутність відповідної політичної комунікації. Тож тут треба зважити, яка мета важливіша для досягнення. Бо якщо це мета запобігти нелегальній міграції, то, можливо, іноді справді варто пожертвувати чимось і на короткий запровадити цей контроль із відповідним, як я вже сказав, спілкуванням із союзниками. Але треба бути впевненим, що ця тема нелегальної міграції не буде використана у внутрішньополітичній риториці Німеччини, бо це підвищить результати таких крайніх партій, як AFD. І таким чином, звичайно, зупинити просування цих проросійських сил всередині німецької держави. Тому я також розумію політичну гру, яку тут веде Шольц, і я думаю, що в Польщі також є розуміння того, що йому потрібна більш скоординована, можливо, більш жорстка політика щодо нелегальної міграції».
Закриття кордонів є в певному сенсі також порушенням прав громадян у Шенгені. Тож один із таких громадян Польщі подав позов до суду проти Німеччини через перевірки на кордонах.
«Навіть німецька станція Deutsche Welle повідомила, що поляк подав у Німеччині позов проти німецького уряду, який, наскільки мені відомо, представляє німецька поліція в цьому процесі. Це адміністративна процедура. В основному йдеться про такі вибіркові перевірки, які, звичайно, спричиняють затори, наприклад, на кордоні між Зґожельцем і Ґерліцем. І як до цього можуть ставитися громадяни, котрі дуже часто перетинають цей кордон, бо це приклад людини, яка, як і багато поляків, багато німців у цьому регіоні, живе по один бік кордону, а працює по інший, тому вони перетинають кордон майже щодня, двічі. Також є багато німців, які їздять на роботу та в магазини на польській стороні, тому це не поодинокий випадок і не стосується лише поляків. Я прочитав аргументацію цього пана, тут він посилається на, я б сказав, такі високі, благородні ідеали. Він робить це, щоб захистити ідею Шенгену та ідею польсько-німецької співпраці, тому, як не парадоксально, це не ідеологічний крок проти Німеччини, а радше спрямований, щоб показати німецькому уряду, що його аргументи, коли йдеться про закриття цих кордонів, є дефектом. Його представляє німецький адвокат, який вже вів подібні справи, адже подібне відбувається між Німеччиною та Австрією вже багато років. Отже, якщо ми подивимося на правила Шенгену, держави, звичайно, мають право запровадити такий контроль протягом певного періоду часу. Звичайно, все залежить від аргументів, висунутих цими країнами, і є також період, протягом якого цей контроль може бути продовжений. На жаль, держави можуть змінювати аргументи, знаходити нові причини та продовжувати цей період, і цей контроль триватиме багато років», — пояснив Бартломєй Кот.
Більше запрошуємо послухати у доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць, Сніжана Чернюк