Чуємо, що черговий терорист, який вантажівкою давив людей чи розстрілював, свою терористичну людиноненависницьку ідею взяв із соцмережі. Через соцмережі й месенджери, особливо через телеграм, росіяни наймають собі одноразового використання шпигунів і диверсантів.
А водночас суспільна й інституційна реакція на такий вид комунікації й такі види злочинів дуже пасивна. Це переважно одноразові відловлювання виконавців, а спроби правового регулювання інформації, яка є в соцмережах, особливо після відмови власника Мета від співпраці з фактчекерами, неспіввимірні зі шкодою і рівнем злочинів, які вона спричиняє.
Томек Сікора з Фонду «SikorkinaUkrainie», який підтримує українських військових на першій лінії, каже, що він помітив активізацію кремлівської пропаганди й дезінформації в соцмережах іще після поразки Януковича.
Це явище, про яке ми говоримо, тобто феномен активності кремлівських пропагандистів у соцмережах, в основному почалося, коли Янукович програв президентство, тобто після Майдану. Насправді путін втратив васальну державу, яка відгороджувала його від НАТО. І саме тоді в соцмережах почала з’являтися перша така маніпулятивна інформація.
Потім був час досить швидкого навчання цих кремлівських пропагандистів. Це був час діяльності компанії, яка допомогла Трампу виграти вибори, не пам’ятаю, Cambridge Analytica. У ньому брав участь росіянин, він розробив і написав спеціальну програму, яка на основі опитування, відповідей на опитування та контенту, опублікованого в соціальних мережах, визначала вподобання зокрема й виборчі, політичні, користувачів соціальних мереж. Там без відома користувачів було зібрано кілька десятків мільйонів інформації про кілька десятків мільйонів реальних людей. І тоді Cambridge Analytica почала адресувати відповідним чином створені повідомлення відповідним групам одержувачів у цих десятках мільйонів, таким чином впливаючи на їхні виборчі рішення. Cambridge Analytica також похвалилася ефективними виборчими кампаніями, проведеними в різних країнах Європи.
Це загальнодоступна інформація. Досить глянути у Вікіпедію чи де інде. І що? Після вибуху скандалу, після витоку інформації про діяльність Cambridge Analytica, компанію закрили, але її керівники відкрили цілу низку інших компаній, які, багатші на досвід Cambridge Analytica, тепер працюють ефективніше. Це теж явище, яке я спостерігаю з 2014 року, принаймні свідомо, наімовірніше воно мало місце й раніше.
Воно стало дуже інтенсивним, і я вважаю, що і польський уряд, і, я підозрюю, інші європейські уряди, і американський уряд, і власники соціальних мереж не готові боротися з цим явищем.
Методі й способи створення дезінформації — перебріхування слів лідерів суспільної думки й сторінки у фесбуку, які прикриваються ніби цілком безневинними сторінками любителів здорового харчування, а паралельно поширюють україноненависницьку рекламу. Тож коли ви лайкаєте улюблений рецепт чи хорошенького песика на невідомій сторінці, то може виявитися, що ви автоматично вподобали сторінку, що поширює ненависть до українців, чи, навпаки, до поляків, до уряду чи підтримує росіян.
Є кілька таких пасток для одержувача вмісту, принаймні я визначив декілька. У нас є перший приклад, це вибудовування авторитету..
Є людина, яка виступає під своїм іменем, під своїм обличчям, яку можна впізнати, що займається модною останнім часом темою геополітики. Така людина говорить про ситуацію начебто нейтрально, але в різні моменти створює певні недомовлення, паузи, відповідну інтонацію, що дуже важливо. І після публікації такого матеріалу фейковий акаунт, який вже неможливо прив’язати до конкретної особи, одразу починає ці недомовки домовляти. Це як питання ворожого ставлення українців до Польщі, — що, скажімо, цю зброю українці використають проти Польщі і т. д.
Друга пастка — я її називаю пасткою різного змісту.
Десь є фан-сторінка у фейсбуку, яка публікує у своїх дописах начебто нейтральну інформацію. Це інформація про рецепти харчування та здоровий спосіб життя. Мене зацікавить якась страва, лайкну такий фан-пейдж, а потім виявляється, що він публікує такі пости на стіні, на своєму фан-борді, але в роликах транслює типову антиукраїнську, антиєвропейську пропаганду.
Ага, бо тут що є важливим? Мета. Ця діяльність кремлівських пропагандистів, на мій погляд, має три цілі. Перший — це конфлікт між польським суспільством та інституцією Європейського Союзу та початок сприйняття Європейського Союзу як ворога польського суспільства.
Друга мета — розсварити український і польський народи. Третя мета — посварити поляків внутрішньо. З урядом, але також і всередині будь-яких поділів, які існують у суспільстві, будь то політичні, ідеологічні чи релігійні. На всіх таких рівнях я бачу активність кремлівських пропагандистів, і це мета всієї цієї діяльності.
Послаблення підтримки інституцій НАТО, державних інституцій країн Європейського Союзу, послаблення їх шляхом позбавлення соціальної підтримки.
Томек легко вирізняє та бачить такі маніпуляції, але чому кожен користувач соцмереж не можу цього робити? Чому не працює той самий механізм? Томек відповів трохи з гумором, але чітко вказав, яким механізмом перевірки користується.
Знаєте, мені пощастило в тому, що мій тато був страшенним мегаломаном і розповідав багато казок.
І в той момент, коли я почав спілкуватися із зовнішнім світом, з моїми друзями у дворі, з батьками моїх друзів, і я почав повторювати те, що мені казав мій батько, — я у відповідь отримав сміх і здивування з верифікацією цієї інформації. І цей досвід дитинства насправді навчив мене критично ставитися до інформації.
Якщо я бачу, що якусь інформацію публікує партія А в засобах масової інформації, я йду і дивлюся, що скаже про це партія Б, якщо якусь інформацію публікує консервативне ЗМІ, я йду і дивлюся, що мають сказати ліберальні ЗМІ. Але це не завжди дозволяє докопатися до істини, і тоді варто звернутися до цифр, досліджень і деяких вимірювань. І якщо це не дає впевненості, то варто перевірити, якими науковими методами було проведено дослідження, чи якими статистичними методами були зроблені висновки, а потім формувати остаточну думку щодо тієї чи іншої ситуації. Власний, особистий погляд.
Це речі, які забирають багато часу, тому варто подумати та зробити свідомий вибір, що ось ця інформація для мене не має значення, але ця інформація для мене важлива, тому я спробую дістатися до її джерела та оцінити, правдива вона чи ні . Я дійсно не бачу такої звички в суспільстві, але не у всіх був такий батько-казкар, як у мене.
І ще трохи про достовірність джерел інформації.
Цілком законні методи, за допомогою пошуковиків.
Насамперед шукаю це ім'я і дивлюся, що показує мені браузер. Потім залежно від бізнес-профілю особи, про яку я шукаю інформацію, я поєдную її з ключовими словами: президент, асоціація, Національний судовий реєстр тощо. Часто завдяки цьому ми можемо дізнатися, у яких інституціях сидить та чи інша людина, з ким вона контактує, а потім відслідковуємо історію цих людей, співпрацівників цієї особи, і утворюється така мережа зв’язків.
Не в усіх був такий батько, добре це чи погано. Однак мені здається, що люди справді дбають не про те, щоб знайти правду, а про те, щоби почуватися комфортно. От, наприклад, ненавидіти українців — комфортно, адже завжди є кого звинуватити у всіх своїх проблемах. Така собі пастка внутрішнього психологічного комфорту. І що робити тим, у кого такого батька не було?
Пропаганда в основному працює так само протягом, я думаю, протягом двох тисяч або, можливо, сорока тисяч років, відколи ми почали виковувати перші інструменти. Найімовірніше, вона діє так само. Ми не вчимося, це те, чого ми, як людський вид, якраз не вчимося.
Пропаганда прагне спростити реальність, звести її до якоїсь двофакторної ситуації. Коли ми намагаємося зрозуміти ситуацію, на яку впливають кілька десятків факторів, про існування яких ми начебто знаємо, і сотні факторів, про існування яких ми навіть не підозрюємо, це досить складно. Тоді нам ніби доводиться змиритися з тим, що ми на тридцять-сорок відсотків у чомусь впевнені, а ці шістдесят відсотків залишаються невідомими.
Ми повинні визнати, отакий певний я повинен визнати, щодня я повинен визнавати своє незнання та свою невпевненість. До того, що я рухаюся в неаксіоматичному просторі, який, так би мовити, просто не визначиш. І я думаю, що усвідомлення перебування в такому стані пробуджує в нас зазвичай, я не знаю, для мене це є так, будить почуття тривоги, загрози, тому що невідоме є загроза, так було завжди.
А водночас час увесь живий світ керується цим принципом мінімальних витрат енергії для виживання. Чим менше енергії, роботи мозку чи фізичної роботи ми витрачаємо на виживання, — тим краще. Тому перспектива, що ми можемо вказати як винуватця тієї чи іншої ситуації одну людину, націю, релігію, колір шкіри, сексуальну орієнтацію, що завгодно, — вказати як винуватця, а крім того, я ще й не повинен сам шукати ці висновки, бо мені хтось підкаже через якусь інфографіку, через якийсь мем або через якогось псевдовченого, який говорить про геополітичні питання, то це просто омріяна ситуація для нас, ледарів.
Томека Сікору я знайшла на фейсбуку, але запитала його теж про дезінформацію в інших мережах.
Я працюю в основному на фейсбуці, тому можу посилатися лише на це на основі власного досвіду.
Однак я часто чую від людей, які здаються мені компетентними, що найбільшою каналізаційною трубою є Х, зараз Ілона Маска, який теоретично має бути місцем свободи слова. А схоже, що він використовується найбільш інтенсивно. Однак у фейсбуку багато відео та роликів, які я переглядаю, є вже завантаженими з TikTok або фотографіями з Instagram, оскільки там є логотипи.
Тому я підозрюю, що в усіх популярних соціальних мережах домінує кремлівська пропаганда.
Томек підтверджує мої состереження, що, на жаль, маніпулювання нашими емоціями, вподобаннями, нашою мотивацією та навіть формуванням нашого світогляду в сучасних умовах займаються не лише російські злочинці.
Я абсолютно переконаний, що ця пропагандистська діяльність, спрямована на формування електоральних уподобань і світогляду реципієнтів, відбувається на кожному рівні організації громади. Якщо ми зайдемо на сайт польського Сейму, то там будуть пропагандисти, які подають нам повідомлення про Польщу загалом.
Якщо ми зайдемо до групи мешканців певного району Вроцлава, то зустрінемося з пропагандою, що українець зробив щось жахливе на вулиці Х, у кварталі 9. І яка б подія не викликала емоцій у реципієнтів, — ми на 100% впевнені, що вона буде використана пропагандистами. От у Варшаві було жорстоке зґвалтування дівчини, не пам’ятаю, чи це було серед білого дня, чи вночі, але начебто були свідки, які нічого не зробили.
Цю подію негайно використали кремлівські пропагандисти, які розповіли всім, що дівчину зґвалтував українець. Тоді, звісно, поліція виступила із заявами, у яких виправляла фейкові новини. Це був, звичайно, польський злочинець.
Однак ця відсутність перевірки інформації означає, що багато одержувачів цих фейкових новин, ймовірно, досі живуть з переконанням, що дівчину зґвалтували українські біженці. Це відбувається на кожному рівні соціальної організації.
Так, звичайно, автором цієї пропаганди є не тільки Кремль. У принципі, кожен, хто хоче хоч якось впливати на якусь частину суспільства, має таку можливість через соціальні мережі. Зараз, в основному, ефективність такої діяльності зводиться до наявних ресурсів, доступних маніпулятору.
Тому що, аби це ефектвино спрацювало, потрібні хороші профільні програми, хороші психологи, хороші юристи, кошти на створення фільмів, гроші на виготовлення матеріалів. Потрібні бюджети. Тож чим більший бюджет має хтось, тим більший вплив він має на ставлення суспільства, до якого адресує своє повідомлення.
Звучить трохи сумно, але що поробиш? Що робити, якби звичайний користувач хотів би покращити ситуацію?
Створювати соціальні зміни можна з кількох напрямків. Одна справа — правові норми, які встановлюють уряди держав. Тому що уряд, в цьому випадку, роль уряду полягає в тому, щоб захищати громадян.
У нас є офіси захисту прав споживачів, є кабінети захисту пацієнтів. Необхідно створити офіс для захисту користувачів соціальних мереж. Тож обов’язково будуть законодавчі норми з боку урядів і відповідні покарання, накладені на власників соціальних мереж.
Однак країни та власники соціальних медіа точно не встигають за цією зміною. А пропагандисти наразі залишаються безкарними. Це територія дикого заходу, яка жодним чином не регулюється.
І тому нам залишається лише основна робота. Отже, якщо ми бачимо мем, метою якого є зачепити наші серця, і він захоплює наші серця, ми не просто залишаємо це на реакцію та бажання серця, але давайте використовувати наші голови, давайте перевіримо цю інформацію, давайте присвятимо трохи часу. Перш ніж чимось поділитися, давайте на мить подумаємо.
Насправді здоровий глузд є дуже хорошим щитом від багатьох жахів сучасного світу.
Лише питання, де взяти цей здоровий глузд у цьому абсурдному світі?
Я запитала, що би ще додав Томек до своїх порад.
Можливо, лише дві речі.
Ви запитуєте, де взяти цей здоровий глузд? Через навчання, через поведінкові звички. Насамперед, коли ми стикаємося з якоюсь інформацією, яка якимось чином провокує в нас якесь ставлення чи спонукає нас до певних дій, наприклад, поширення якоїсь ненависної ідеї, нам може бути важко контролювати себе і не робити цього, але це того варте, варто виробити звички, зупинитися і подумати на мить. Можливо, наступного разу ми не тільки подумаємо, а й перевіримо щось в Інтернеті.
Якщо ми перевіримо це один, два чи три рази, ми станемо більш вправними в цьому, перевірка пройде швидше, і через деякий час ми зможемо мати власну думку щодо конкретних методів проведення наукових досліджень. І це однозначно допоможе нам у різних сферах життя, а не лише у перевірці неправдивої інформації.
І друге, що я хотів сказати, це те, що ця війна з путінською росією відбувається на багатьох фронтах. Ми, як Фонд, допомагаємо різним бригадам, підрозділам різних бригад, які працюють у безпосередньому контакті з ворогом, із загарбником і окупантом. І це один фронт.
Але є також фронти, які проходять через Польщу, вони не такі очевидні, не такі помітні.
Враховуючи, що війна путіна проти України – це не просто війна проти України, а вона фактично викликана тим, що НАТО отримало перевагу після того, як Янукович перестав бути президентом України. Тож це війна проти НАТО.
І візьмімо до уваги ще таке, що путін фактично весь час воює. Це перша чи друга чеченська війна, це Абхазія, Осетія, це спроба державного перевороту в Чорногорії, це окупація шматка Придністров'я? Тож не сподіваймося, що якщо путін забере Луганську та Донецьку області, це буде кінець війни.
Путін бере паузу лише для того, щоб відновити свої склади боєприпасів, збільшити кількість призовників, щоб їх можна було відправити на фронт. Тому якщо ми хочемо миру, можливо, ми отримаємо два-три роки миру, а потім це буде продовжуватися. Я думаю, що зараз, поки ці хлопці, які добровольцями зі всієї Європи повернулися на фронт, живі і воюють, — наше завдання, наша роль полягає в тому, щоб підтримати їх до такої міри, щоб росія розвалилася на республіки і вони були зайняті тим, що їдять один одного, а не нас.
Звукову версію розмови запрошую послухати в доданому аудіофайлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк