Тема дослідження Павла Лодина — «Українсько-польське примирення у суспільно-політичній діяльності Богдана Осадчука». Ця постать є близькою по духу, оскільки також був журналістом, публіцистом, який працював над нормалізацією українсько-польських відносин, що є надзвичайно важливо, зважаючи на сьогоднішні виклики, — каже Павло Лодин.
Три роки повномасштабної війни Росії проти України. Загалом війна триває з 2014 року. Війна змінює життя, змінює долі, вона впливає на наше світосприйняття цього життя. Як мені здається, війна, як лакмусовий папірець, що показує реальність, якою вона є. Давайте почнемо нашу розмову з того, як війна Росії проти України змінила ваше життя, ваше сприйняття, вашу долю?
Життя кожного українця змінила страшна дата — 24 лютого 2022 року. Хоча зрозуміло, що війна триває ще з 2014 року. Однак, повномасштабне російське вторгнення, яке вплинуло на те, що в Україні була оголошена мобілізація, і вже довелося відбивати повномасштабну агресію, і вона найбільш вплинула особисто на мою долю. Тому що я раніше займався, був дотичним до проблематики безпеки, до проблематики російської загрози, тому що багато брав участь в аналітичній діяльності. Згаданий центр організовує і продовжує організовувати круглі столи, міжнародні конференції на тему безпеки міжнародної, регіональної, центральної та Східної Європи. І, звичайно, акцент завжди покладався великий на російську агресію, як вона змінює цю архітектуру безпеки в нашому регіоні. Як журналіст, намагався аналізувати міжнародну проблематику. Однак ця діяльність призупинена у зв'язку з моїм перебуванням вже в лавах Збройних сил України. Також співпрацював із польським часописом «Міжнародний оглядач». І всюди якраз акцентував у своїх аналітичних статтях, намагався акцентувати на проблемі безпеки, які виникли у зв'язку з цією агресією.
Ви вчилися в Чернівцях, також в Молдові. Ви співпрацювали з польським онлайн виданням і були міжнародним оглядачем. Ви на початку повномасштабного вторгнення повернулися в Україну, аби долучитись до лав ЗСУ?
Можу сказати про свій підрозділ — це 130-й окремий розвідувальний батальйон, який цього року буде святкувати своє 10-річне створення, який виконує бойові функції захисту Батьківщини на різних ділянках фронту. І пішли на зустріч, я вдячний і командиру підрозділу, і вищому командуванню за те, що вдалося мені реалізувати свій захист дисертації. Це був нелегкий шлях, який зайняв 10 років.
Це взагалі унікальна ситуація, коли ви військовослужбовець і під час служби захистилися, я правильно розумію?
Так, так. Буквально, можу сказати, що навіть на сам захист я вже поїхав з зони бойових дій, вдалося отримати відпуску. І це було сприяння на всіх рівнях батальйону. Тобто це якраз показник, щоб для кожного, хто ще не визначився, шукати якісь певні підрозділи. Зараз також, щоб зрозуміти, що також працює активна російська пропаганда, яка висвітлює, що в цих підрозділах є ставлення до військовослужбовців поверхневе і тому подібне... Однак, ми маємо багато підрозділів, де є досить лояльне ставлення до особового складу, завжди йдуть на зустріч. Тобто, кожному слід шукати своє місце у цій війні, тому що кожному потім пояснювати в майбутньому і своїм дітям, де він був, і який його був внесок у цю перемогу...
Мені здається, що тут важливо, щоб кожен робив внесок в нашу майбутню перемогу. Навіть ті, хто в тилу, і жінки, і вимушені переселенці, які переїхали на якийсь час за кордон. Всі мають працювати цілеспрямовано для допомоги фронту. Хто як може своїми діями, донатами, безпосередньо на фронті. Скажіть, а ви одразу потрапили в підрозділ?
До того я ще був в іншому підрозділі, однак, власне, після базової підготовки, був відібраний цим підрозділом, нашим батальйоном, і я вдячний за цю можливість, що потрапив сюди.
Ви кажете, що війна розкриває людину, так?
Звичайно, тому що я, можна сказати, більше тяжію до наукової діяльності, до певної навіть більш офісної роботи. Я ніколи не міг подумати, що зможу навіть, як-то кажуть собі, давати раду навіть у бойових діях. Тобто це допомагає, змінює певний характер, змінює розуміння навіть своїх власних можливостей, свого потенціалу, навіть з цієї точки зору. Хоча війна, це, зрозуміло, багато негативу, горя і біди, але це також певний гартувальний момент для кожного.
Як взагалі сприйняли у підрозділі те, що ви науковець, працюєте, працювали над дисертаційним дослідженням на тему українсько-польського примирення?
Зрозуміло, що сприйняли позитивно в тому плані, які різнопланові люди сьогодні проходять через лави армії. Це була безпосередня розмова з командиром підрозділу. Я розказав, власне, весь мій тривалий шлях щодо цього захисту, наскільки це була важлива для мене мета. Можна сказати, що це, напевно, була і обіцянка перед моєю вже покійною матір'ю, яка померла незадовго до повномасштабного вторгнення, і яка завжди хотіла, щоб я захистився, щоб я здобув цей статус кандидата наук. Тобто це для мене була така важлива особиста історія.
Як маму звали?
Галина...
Ви знаєте, що в мене теж маму звали Галина, вона теж померла за рік до повномасштабної війни...
Важкий був період, це була безпосередня втрата матері і одразу шок з цією війною. І командир, звичайно, після цього пішов на зустріч. Хоча це було досить нелегко в тих умовах, тому що там, зрозуміло, є своє підпорядкування, і зрозуміло, є своя ситуація, умови бойових дій. Я ще раз дякую всім, хто долучився, що вдалося мені отримати відпустку і реалізувати цей процес захисту дисертації.
Про дисертацію. Ви ще в університеті почали працювати над темою українсько-польських відносин. Ваша дисертація присвячена польсько-українському діалогу. Тема «Українсько-польське примирення в суспільно-політичній діяльності Богдана Осадчука». Чому ви обрали цю тему, чому обрали цю постать? Богдан Осадчук, до речі, у 1924 році було 104 роки з дня народження цієї людини, яка, чи не найбільше, у ХХ столітті була причетна до справи польсько-українського примирення. І називали Богдана Осадчука — візіонером польсько-українського примирення, Дон Кіхотом із Коломиї, людиною прикордоння.
Тема була найперше продиктована моєю тісною взаємодією з науковим керівником Миколою Геником. Він є кандидатом історичних наук у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Власне, він помітив мене одразу зі студентських лав і запропонував свого часу курсові теми, які вже наближалися до тематики українсько-польських відносин. І ще на третьому курсі він запропонував, чи не хочу я піти до нього аспірантом після закінчення університету, тобто магістратури. Він запропонував мені тему щодо Богдана Осадчука, оскільки сам раніше досліджував тему українсько-польського примирення. Безпосередньо був на різних стипендійних програмах.
Запрошуємо послухати інтерв'ю у доданому файлі.
Світлана Мялик