«Дональду Трампу не вдалося зупинити війну між Росією та Україною. Гордовиті заяви про завершення майже трирічного конфлікту протягом 24 годин сильно застаріли ще перш ніж він знову став президентом, а сам Трамп останнім часом їх не повторював», — пише Марек Сьвєрчинський на шпальтах тижневика Polityka. «Реалії голосно гупнули по брамі Білого дому, а відродження всемогутньої американської сили досі не вплинуло на Путіна. Це ще не поразка, але вже колізія візії Трампа із можливостями та ефективністю США 2025 року», — пише автор.
«Наразі відбувається риторичний наступ. Дональд Трамп тричі дав зрозуміти Росії, що їй краще сісти за стіл переговорів, інакше її чекають неприємності», — продовжує публіцист. Він нагадує, що «батогом» мали б стати сильніші санкції, й передусім нібито смертельне для російського бюджету зниження цін на нафту на світових ринках і переконання країн ОПЕК до збільшення видобутку для зниження цін. Утім, як звертає увагу Сьвєрчинський, попри негативні прогнози економістів для російського бюджету, той вже мав би обвалитися декілька разів, але досі підтримує головну ціль Путіна — війну.
Автор вважає, що попри «м’які» погрози Трампа, Росія бачить інші сигнали. «Росіяни тільки радіють факту, що про Україну, Європу, НАТО чи російську загрозу ані словом не згадав затверджений у п’ятницю новий міністр оборони Піт Геґсет. Подібно і з чутками про виведення 70 тисяч американських солдатів з Європи, зокрема розгорнутих на східному фланзі з метою захисту від агресивної Росії.
«Трамп як бізнесмен досі вірить, що Путін має в голові та в серці інтереси Росії, які трактує в західному розумінні як прибуток, багатство і процвітання. Він не розуміє масштабів воєнних втрат, непотрібних видатків й торгівельної ізоляції Росії. Він хоче розмовляти про "deal" з кимось, хто "дилером" не є», — наголошує Марек Сьвєрчинський у статті «Між Трампом й Путіним» на шпальтах Polityka.
**
«Останні події в Балтійському морі — диверсії на об’єктах критичної підводної інфраструктури, обстріл німецького вертольота, який наблизився до російського корвета, інтенсивна шпигунська діяльність можуть стати прелюдією до серйознішої акції. Варто нагадати, що росіяни почали готуватися до гри за контроль над арктичними регіонами багато років тому», — пише Марек Будзіш на шпальтах тижневика Sieci.
Як зазначає автор, за останні десять років рух товарів Північним морським шляхом зріс на 37 відсотків, що пояснює все більшу активність там Росії й Китаю. Він додає, що Північний морський шлях коротший, аніж традиційні шляхи через Суецький канал, не говорячи вже про судноплавство довкола Африки. «Путін багато років говорить про стратегічне для майбутнього РФ значення цього шляху», — звертає увагу публіцист.
За його словами, зростання значення полярних областей й тих на далекій Півночі, слабо досліджених геологами, але вже відомо, що багатих рідкоземельними мінералами, експлуатація яких у зв’язку з потеплінням стає все легшою, пояснює, чому Дональд Трамп так зацікавився темою Гренландії.
Публіцист наводить дані фінської розвідки про те, що росіяни планують збільшити свій військовий потенціал у прикордонних полярних областях з нинішніх 30 тисяч до 80 тисяч солдатів. Але, як він вважає, поки триває війна в Україні — це нереально, хоча завершення війни змінить ситуацію. За оцінками розвідки, росіяни щонайбільше за три роки можуть розбудувати свої сили на кордоні з Фінляндією, що означає, що загроза почне наростати.
«Питання, що розглядають експерти, зводяться не до того "чи", але "коли" і "в яких" умовах Кремль може запустити свій сценарій. Якщо війна в Україні закінчиться або буде заморожена, тоді частина залученого там російського військового потенціалу може бути перекинута на інший напрямок», — пише Будзіш і звертає увагу, що в останні роки Москва особливо інтенсивно розбудовує свої військові об’єкти й бази на Далекій Півночі, зокрема ті, що призначені для зберігання ядерних боєголовок на Кольському півострові, а розгорнуті там сили є безпосередньою загрозою для держав НАТО.
**
«Німеччина багато хизується своїм нібито повним розривом з російським газом, але водночас вона тихо збільшила імпорт російського СПГ на 20 відсотків за останній рік, використовуючи перевантажувальні термінали в Бельгії, Франції та Іспанії. Віктор Орбан, схоже, знову заступається за Берлін, наклавши вето на посилення газових обмежень ЄС щодо Росії», — пише Якуб Мєльнік на шпальтах тижневика Wprost.
«На Заході досі без змін. Підготовлений ЄС 16-й пакет санкцій проти Росії передбачає заборону на експорт ігрових консолей Xbox, але при цьому із нього випали обмеження на імпорт скрапленого газу. Виявляється, всупереч помпезно анонсованій відмові Європи від газу з Росії, серйозно до цього питання ставляться лише в Центральній Європі», — зазначає автор.
«Наші західні сусіди, особливо Німеччина, лише удають, що відмовилися від газу з Росії. Берлін вихваляється тим, що більше не купує газ у Росії, таємно збільшивши при цьому його імпорт на 20 відсотків. Газ прокачується через СПГ-термінали в Бельгії, Франції та Іспанії, куди він доставляється з ямальських родовищ російськими танкерами. У Німеччині, наприклад, цей газ обліковується як "бельгійський", хоча ця країна взагалі не видобуває газ. Чи це одна з головних причин, чому тему повної заборони імпорту СПГ з Росії виключили з проєкту 16-го пакету санкцій ЄС проти Москви?» — цікавиться Якуб Мєльнік.
Як вважає публіцист, «офіційним і черговим гальмівником заборони імпорту газу з Росії є союзник Путіна, угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан». Як нагадує автор, Угорщина від початку війни ветує надто гострі санкції проти Росії, пояснюючи це залежністю від російського газу. Але проблема в тому, що ця залежність не стосується скрапленого газу, звертає увагу автор.
«Якщо угорське вето у справі заборони імпорту зрідженого газу з Росії комусь й вигідне, то тільки Німеччині, яка відповідає за 20-відсотковий стрибок в об’ємах придбаного в Росії скрапленого газу у 2024 році. Не вперше виявляється, що Орбан тишком виручає німців у прийнятті політично невигідних, але корисних для Росії рішень ЄС», — зазначає публіцист.
«Гордість, з якою влада в Берліні оголошує відмову від газу з Росії, підшита глибоким лицемірством. Той самий уряд, який в листопаді минулого року ввів повну заборону на імпорт російського скрапленого газу через німецькі газопорти, толерує водночас факт, що державні компанії імпортують російський газ до Німеччини з інших терміналів в ЄС», — читаємо у статті.
**
«Чому білоруси не хочуть Ціханоуської?» — розмірковує на шпальтах тижневика Do Rzeczy Мацєй Пєчинський.
«Дональд Трамп як прагматик може вирішити, що такого ефективного диктатора, як президент Білорусі, потрібно сприймати серйозніше, ніж беззубу емігрантську опозицію. Це також може переконати європейських партнерів прийняти подібний підхід. Лукашенка тримається не тільки завдяки політичним репресіям, фальсифікаціям виборів і допомозі Путіна. Багато білорусів підтримують диктатора через страх не перед ним, а перед війною. Важливу роль відіграє і слабкість опозиції», — зазначає автор. І додає, що «причина є, бо цього разу білоруси не вийшли на вулиці, теоретично не мали вибору між Лукашенкою та його суперниками, то ж в чому проблема?»
Як нагадує Пєчинський, Лукашенка спочатку жорстоко придушив найбільший в історії Білорусі бунт суспільства. Потім розв’язав гібридну війну з Польщею, відправивши на її кордони агресивних нелегальних мігрантів. Наразив себе на західні санкції, замкнувши собі двері до багатовекторної закордонної політики, яка в минулому дозволяла йому маневрувати у відносинах з Кремлем. Але врешті, відкинутий Заходом, він так сильно став залежним від Путіна, що мусив дати йому свою територію для вторгнення в Україну. Але однак, як пише автор, парадоксально багато білорусів повірило, що він є гарантом миру.
Водночас як нагадує Пєчинський, Лукашенка все ж не порушив свого слова «не вступати у війну в Україні». «Не важливо, чи з власної волі, чи тому що Путін його навіть про це не просив. Факти такі, що Мінськ стоїть збоку і "тільки вболіває". Білоруси інші, ніж росіяни, є щирими пацифістами. Мала, позбавлена сильних традицій держава у центрі Європи, втиснута між великими державами. Традиційний маршрут маршів чергових армій, які у війнах руйнували й знелюднювали ці землі. Десятиліття совєтської соціальної інженерії, яка виховувала людей до пасивності та несамостійності. Все це сприяє тому, що білоруси у своїй більшості хочуть миру. А хто їм цей мир може забезпечити? Ціханоуська? Павел Латушка? А може Полк Каліновського? Ні — тільки диктатор Лукашенка. Чергова революція могла б закінчитися трагічно — інтервенцією Росії або кривавим хаосом й громадянською війною. Лукашенці "на руку" мир, бо дозволяє зосередитися на пильнуванні своєї влади. Неписане правило звучить: "Лукашенка не вступає у війну, а білоруси за це не протестують". Сидять тихо, згідно зі старою білоруською засадою: "Моя хата скраю"», — пише на шпальтах Do Rzeczy Мацєй Пєчинський.
**
Українці — найбільша група іноземців, які працюють у Польщі, мають дедалі вищі очікування щодо зарплати. Згідно з дослідженнями, 85 відсотків з них хочуть заробляти від 4000 (приблизно 945 євро) до 7700 злотих нетто (приблизно 1820 євро), а 10 відсотків розраховує на ще вищі ставки. Це більше, ніж очікують працівники з інших країн, таких як Філіппіни чи Непал. Про це читаємо на порталі money.pl.
Для порівняння, громадяни інших країн, таких як Філіппіни, Індія, Непал, Молдова та Колумбія, заявляють про нижчі очікування. 26 відсотків задовольнить зарплата від 3000 злотих до 3900 злотих нетто, 48 відсотків очікує зарплату, подібну до українців (4000–7700 злотих нетто), а 26 відсотків розраховує на зарплату вище 7700 злотих.
Як пише портал money.pl, зараз середній заробіток українців у Польщі становить від 3300 до 5500 злотих нетто.
Т.А.