Польське радіомовлення святкує 100 років. Початком цієї події прийнято вважати 1 лютого 1925 року, коли почалися регулярні трансляції Експериментальної радіостанції Польського радіотехнічного товариства. Цього дня між 18:00 і 19:00 пролунали історичні слова: «Привіт! Привіт, це Експериментальна радіостанція Польського радіотехнічного товариства. Довжина хвилі — 385 метрів».
Це представлення через роки після початку радіомовлення перед мікрофоном вже Польського радіо виголосив і залишив нам для історії інженер, а також директор акціонерного товариства Польське радіотехнічне товариство, а також директор експериментальної станції Роман Руднєвський.
В інших країнах Європи і США цивільне радіо вже існувало кілька років. У Польщі хоч були радіолюбителі, які на найпростіших пристроях, зібраних власноруч, обмінювалися сигнали, для більшості жителів Польщі радіо було дивом. Вони вже чули, що існує такий винахід, але не до кінця розуміли, як це працювало. Треба зазначити схожість слів «радіо» і «радій» (хімічний елемент — ред.). Радіоактивний радій відкрила Марія Кюрі-Склодовська. В ті роки ці два слова були настільки схожими за звучанням і незрозумілими для широких верств, що їх плутали між собою. Нове слово підхопили і на нього виникла мода, наприклад, у Варшаві була взуттєва крамниця, яка називалася «Радіо», теж носила назву «радіо» бритва, а в театрі можна було подивитися «радіорев’ю», яке саме по собі не мало багато спільного з радіо, а більше нагадувало кабаре, звучали пісні, оголошення, сценки. У час, коли можна було мати приймачі, для залучення клієнтів радіо з'явилося в громадських місцях. Його можна було послухати в кав'ярнях, при столиках за допомогою навушників чи гучномовців, і під час чаювання дізнатися про те, що відбувається у світі. Це було слово, яке все більше і більше проникало в повсякденне життя, і це неминуче було помічено пресою, газетами.
Найпершою у Польщі дикторкою була Галіна Вільчинська, яка повідомила слухачам, що відтепер Експериментальна радіостанція Польського радіотехнічного товариства щоденно надаватиме годинні програми. Буде це головним чином музика, але між композиціями лунатимуть короткі інформаційні повідомлення. Програмним директором станції став Алойзи Кашин, який в листопаді 1925 року зрежисував і видав у прямому ефірі першу радіоп'єсу Варшав’янка, у якій було чимало звукових ефектів, що виконувалися наживо. Розташовувалася перша студія в адміністративній будівлі Акціонерної Спілки Польське радіотехнічне товариство на вулиці Нарбутта, 29.
Приміщення Польського радіотехнічного товариства у Варшаві на Нарбутта 29
«Польське радіо як вже акціонерне товариство з’явилося дещо пізніше. Тим не менше, Експериментальна радіостанція вже була запущена. Існували і студія, і французький передавач потужністю у пів кіловата. Тобто, як на ті часи, станція була дуже міцною. Студія була невелика, обкладена і оббита різними матеріалами, що поглинають звук. Мікрофони були зовсім інші, ніж сьогодні. Вони були величезні, важкі, на штативах, які живилися від батарейок, що стояли за мікрофоном. Він мав бути на подушці, адже через надмірну чутливість, будь-які стуки погано впливали на звук. Більше того, все обладнання від мікрофона до передавача дуже часто виходило з ладу. Я навіть пам'ятаю таку "заїжджену" фразу єдиного механіка. Слідкували за передавачем, здебільшого, або я, або інженер Рабінський. Він часто дзвонив з апаратної і кричав: "немає інженера, кінець світу". Кінець світу означав, що вийшли з ладу передавачі, збільшилася напруга, і на конденсаторах виникли іскрові проміжки. Ці потріскування, досить гучні, означали для нього кінець світу. Він не міг з цим впоратися. Він покликав на допомогу, і ми просто побігли. Звичайно, трансляція перервалася. Головним відповідальним за програму, як би ми сказали сьогодні, програмним директором, був Алойзи Кашин. Він, власне, організовував усі концерти. Головним керівником був Роман Руднєвський. Пам'ятаю також момент, коли один з директорів радіотехнічного товариства, пан Юзеф Лєбанський засмутився, коли Алойзи Кашин оголосив у мікрофон, що ліцензію на радіомовлення отримало «Польське радіо». Воно перейняло радіостанцію наприкінці березня — у квітні 1926 року і використовувало ту саму радіопередавальну станцію і студію, доки не були побудовані нові. За кілька місяців у тому ж місці на Нарбутта був зведений новий передавач фірми Марконі потужністю 1,5 кіловата, натомість деякий час використовувалася та ж студія, поки не була побудована нова о на Кредитовій», — архівний спогад Владислава Цетнера, одного з перших радіофахівців у міжвоєнній Польщі.
Приміщення Польського радіотехнічного товариства у Варшаві на Нарбутта, 29.
Як виглядала студія, маємо чимало свідчень із шпальт архівної преси, адже таке важлива подія широко коментувалася як загальними польськими виданнями, так і професійною радіоперіодикою, яка починає з'являтися на кілька років раніше. Також широкі відомості про початки радіо у Польщі залишив Мацєй Юзеф Квятковський.
Про початки радіо, хто працював на радіостанціях, як виглядали студії і за якими адресами знаходилися, — запрошуємо послухати у попередніх випусках радіоциклу «Історія Польського радіо» і у подкастах.
Дикторство було абсолютно новою справою у Польщі у 1925, як правильно говорити до мікрофона було невідомо. Його називали магічною коробочкою. А інколи, через страх виступів перед ним, приписували навіть демонічні якості. Так про мікрофон і свій перший виступ перед ним у рецензії для журналу Radjofon Polski описав композитор Людомир Роґовський:
«А там, у кутку кімнати, стоїть він, — його світлість мікрофон. Потворне чудовисько, без сумніву, з виразно злими очима. Навіть не з очима, бо око у нього — одне, та й те — примружене, ніби лукаво, глузливо і ліниво кліпає на присутніх. Над оком — вухо. Ну хіба не чудовисько? Кругле вухо, байдуже до кімнат, зручно вмостилося на чотирьох гумових губках, щупальця біло-червоні, воно, як відомо, виносить у світ усе, що чує. Нічого з цього нахабного наміру в ньому не видно. Він вдає, ніби може зробити краще, ніби йому байдуже до того, що відбувається в кімнаті. Ба…, але з таким чудовиськом важко. Ти не знаєш, що і як чує це вухо. Ти граєш так, як треба, а монстр каже, що йому це не подобається. Ти співаєш, як янгол, а чудовисько не любить твій голос, для нього — ні занадто сильно, ні занадто слабко. Ти говориш, а монстр не хоче чути шиплячі, що вибиваються з ритму. Така вже в нього примхлива вдача. Огидне чудовисько чекає. Нечутливий, не веселий, і ти навіть не можеш сказати, чи не тримає він зла на людину і чи не пошле щось зовсім не те, чого б тобі хотілося. Х-м, що робити? Починаємо. Голос співака і фортепіано звучить оглушливо».
Звідси, певно, і порівняння, що у мікрофон треба говорити, як до жінки, яка поруч, — тихо і ніжно. 1925 рік був періодом, коли вважалося, що студія повинна бути повністю звукоізольованою. Один зі співаків, наприклад, згадував, що у нього було таке відчуття, ніби його спів лунав з вершини великої гори і губився без відлуння в небі. Тож соліст співав, не чуючи власного голосу, часто занадто голосно, що знову ж таки негативно впливало на чіткість і якість трансляції. Мікрофон був напрочуд чутливим і при надто гучному звуці він починав видавати власні шуми. Музикант не впізнавав звучання свого інструменту. Наприклад, скрипалю здавалося, що його скрипка обмотана ватою. Це свідчить про те, що артист, прийшовши на радіо, також зустрічався з деякими технічними проблемами, з якими не мав справи раніше. І це стосувалося не лише співу, а й декламування.
«У чому полягали відмінності. Наприклад, коли актор, або співак виступав на сцені, він звик до того, що коли йому треба сказати щось голосніше або заспівати фортіссімо, він робить крок до аудиторії. Коли те саме відбувалося в радіостудії, ставалося перевантаження мікрофона, тому перш ніж кричати, треба було зробити крок назад, а не вперед, або повернути голову кудись набік. На сцені актор постійно рухається, а в студії найкраще стояти непорушно перед мікрофоном і говорить прямо до нього. І кожен раз, коли хтось повертав голову, це звук ставав слабшим і зникав», — розповів Кшиштоф Саґан.
Поступово тривалість ефірів Експериментальної радіостанції Польського радіотехнічного товариства ставали довшими, але траплялися й перерви в мовленні, яке було важким фінансовим тягарем для компанії. Значну допомогу вони почали отримувати від Центрального комітету польських асоціацій радіотехнічних. Велику підтримку для всієї кампанії радіомовлення постійно надавав журнал RadjoAmator під керівництвом Станіслава Одинця.
18 серпня 1925 року Акціонерне Товариство Польське радіо отримало монопольну ліцензію на мовлення у Польщі. Польське радіотехнічне товариство за згодою і фінансовою підтримкою від Польського радіо мовило до квітня 1926 року. Після чого починається нова епоха Польського радіо.
Запрошуємо послухати матеріал.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan